Я просив би вас зробити оцінку того, що ми почули від Путіна на так званому Валдайському форумі. Путін переніс в силу зрозумілих причин проведення даного форуму, але його промова, напевно, стала найагресивнішою з його усіх промов. Ми пам'ятаємо, свого часу були Мюнхенська промова Путіна.Був його виступ в російському Радбезі перед повномасштабним вторгненням, але навіть тоді він не погрожував застосуванням ядерної зброї і не погрожував перенести війну безпосередньо на територію країн НАТО. Зараз було щось інше. Отже, шановний пане амбасадоре Карпентер, просив би вас відділити зерно від полови. Блеф - від реальних путінських намірів.Я думаю, причина в тому, що Росія зараз зазнає серйозних труднощів на полі бою. Ми бачимо це на різних ділянках фронту — під Лиманом, під Вовчанськом та в інших районах. Російським військам доводиться непросто. Водночас Путін бачить, що й російська економіка дедалі глибше занурюється в кризу. Тому йому потрібно погрожувати Заходу і переконувати його, що будь-яка подальша ескалація небезпечна. Він хоче залякати європейських лідерів і таким чином стримати їх від подальшої підтримки України. Саме тому зараз він знову вдається до погроз ядерною ескалацією.Таку тактику Росія використовувала і раніше. Щоправда, раніше подібні заяви здебільшого робили інші російські посадовці — зокрема Дмитро Мєдвєдєв та інші. Тепер же такі погрози лунають безпосередньо від Путіна.І я думаю, це саме тому, що становище Росії стає дедалі складнішим. Звідси і така агресивна риторика. Її мета — залякати Захід і змусити його відмовитися від подальшої підтримки України. З тією самою метою Росія веде проти Європи війну в «сірій зоні». Логіка тут одна і та ж.Я мав честь спілкуватися з колишнім керівником резидентури ЦРУ у Москві Робертом Даненбергом. І він у нашому ефірі окреслив плюс-мінус кремлівські плани. Ми розуміємо, що не конче вони будуть реалізовані, але у будь якому разі, можлива військова провокація, зокрема з використанням реактивних шахедів. Можливо, будуть залучені ті чи інші збиті чи перехоплені українські безпілотники, які Путін, чи за допомогою яких Путін би формував своє цинічне алібі назовні.Тобто може бути уражений той чи інший військовий об'єкт на території країни НАТО, або, можливо, йдеться і про нейтральну країну, таку як Молдова. І ми бачимо підняття рівня ескалації, коли ми говоримо конкретно про нашу сусідку, про Молдову. Отже, я хотів би вас розпитати, наскільки, якщо ми говоримо про готовність Путіна піднімати рівень ескалації, чи в нього збереглися ті чи інші червоні лінії? Коли я чую генерального секретаря НАТО, я не впевнений в панові Рютте, чи він зможе віддати той чи інший чіткий наказ без узгодження з Пентагоном. А щодо Дональда Трампа в мене є серйозні, м'яко кажучи, занепокоєння. Так, одне можу сказати точно: Путін піде на ескалацію. У мене в цьому немає жодних сумнівів. Але, думаю, у нього є червона лінія. Це пряме військове зіткнення з країною НАТО. Він розуміє, що його армія загрузла в Україні і просто не має сил для звичайної війни з НАТО.А от те, про що ви запитали, чи можуть російські дрони вдарити по Молдові, яка не є членом НАТО, але є партнером США, або по одній із країн Альянсу, скажімо, по державі Балтії чи Польщі, я вважаю дуже ймовірним.Ми вже не раз бачили російські дрони на території Польщі, Румунії та інших країн НАТО. Поки що вони не призводили до великої кількості жертв, але я зовсім не здивуюся, якщо рано чи пізно один із таких дронів влучить у житловий будинок. І цілком можливо, що Кремль зробить це навмисно, щоб піти на подальшу ескалацію і спробувати показати, що НАТО — "паперовий тигр", що країни Альянсу не готові відповісти.І саме тут, як на мене, проявляється серйозна проблема НАТО, про яку ви щойно згадали. Чи здатен Альянс стримувати агресію в "сірій зоні"? Звичайний військовий напад — так. Але агресію в "сірій зоні"? На сьогодні моя відповідь — ні. У НАТО просто немає стратегії. Альянс не готовий змусити Кремль заплатити таку ціну, щоб для нього змінився сам розрахунок: щоб подібні провокації обходилися Росії настільки дорого, що продовжувати їх уже не мало б сенсу.Я б запропонував дуже простий підхід. Щоразу, коли російський дрон падає на території НАТО, Альянс має передавати Україні десять мільярдів доларів із заморожених російських активів. Щоразу. І я гарантую: якби НАТО запровадило таку політику, це дуже швидко припинилося б. Рішення просте. Технічно його нескладно реалізувати. Потрібна лише політична воля. Але саме цієї політичної волі сьогодні в Європі, на жаль, немає.Путін повертається до свого старого ультиматуму перед повномасштабним вторгненням і цей ультиматум був скерований не до України. Насамперед він стосувався Євроатлантичної спільноти. Це так зване повернення до кордонів 97-го року: “Забирайте манатки, - цитую Путіна, - і забирайтесь до кордонів 97-го року”. Ну і ось момент істини. З одного боку ми бачимо, так, як російські злочинці в буквальному сенсі шматують Київ. Тобто вони вбивають цивільних, вони нищать нашу цивільну інфраструктуру і їхня військова задача перетворити нашу столицю на таку, що не може виконувати певні функції, зокрема центрального управлінського центру, де розташований парламент, адміністрація президента і так далі. Це один момент. З іншого боку, ворог зазнає регулярних ударів, ударів потужних, ударів болючих.І от, якщо говорити про оцю от дивну арифметику в путінській голові, у вас є відчуття, що він готовий переосмислити певні задачі. Я не кажу про зовнішній периметр. Але про внутрішню інтенцію, чи навпаки є відчуття, що він буде готовий лише нарощувати і удари по Україні, і підводити світ до Третьої світової війни?Особисто я думаю, що Путін і далі йтиме цим шляхом. Він загнав себе в дуже глибоку яму і, схоже, вже не збирається з неї вибиратися. Навпаки — лише закопується дедалі глибше.Щодо його планів на зиму, то, думаю, ви дуже точно їх описали. Він намагається залякати українців — передусім мешканців великих міст. Києва, але також Вінниці, Львова, Кривого Рогу та багатьох інших. По всій країні — зі сходу на захід, з півночі на південь.Його мета — посіяти страх, змусити людей залишати свої домівки і морально виснажити Україну. Однак не думаю, що йому це вдасться. Зима буде дуже, дуже важкою. Та зламати волю українців Путін не зможе. І причина проста — ви знаєте її краще за мене. Ви бачили, що відбувається на окупованих територіях і яким там є життя. Російська окупація — це тортури, смерть і злочини. Ніхто не хоче жити в таких умовах.Тому Україна, я переконаний, продовжить чинити опір. Справжнє питання в іншому: чи прийде нарешті Захід на допомогу Україні з дійсно масштабними пакетами — зброєю, технологіями, технічною документацією та іншою необхідною підтримкою.У Західній Європі бажання допомогти є, але там уже надто довго зволікають. Хоча можливості для цього є. Є заморожені російські активи. Є технології для виробництва крилатих і балістичних ракет, сенсорних систем, ракет-перехоплювачів. Усе це можна передати Україні та розгорнути виробництво, наприклад, у Польщі, Румунії чи інших сусідніх з Україною країнах.Тут ключова історія - це змагання між темпами наступальних технологій і технологій, які можуть нас від них вберегти. Зокрема, йдеться про різні системи протидронові. Ну і от, нещодавно до нас приїздив прем'єр-міністр Польщі Дональд Туск. Згодом до нас приїздив федеральний канцлер Німеччини Фрідріх Мерц. І от, якщо говорити про готовність двох, щонайменше, ключових держав Польщі та Німеччини. Звісно, залишається Франція і була доволі красномовна заява Емманюеля Макрона, французького президента, щодо готовності втримати удар. Але от якщо говорити про польсько-німецьку допомогу і синхронізацію дій спільно з Києвом, як ви це зараз бачите?Як на мене, Польща і Німеччина могли б стати рушійною силою нової політики стримування Росії та підтримки України. Обидві країни налаштовані дуже серйозно. У Польщі головну роль тут відіграє прем’єр Туск. Канцлер Мерц, на жаль, не надто популярний у Німеччині, де набирають силу праві. Але він готовий і надалі підтримувати Україну і добре розуміє, наскільки це важливо зі стратегічного погляду.Тому саме ці два лідери можуть відіграти ключову роль. До них можуть долучитися лідери країн Північної Європи, Балтії та Великої Британії і разом сформувати коаліцію держав, готових діяти.Зрозуміло, що таку позицію поділятимуть не всі країни Європи. Ми бачимо, що невдоволення серед європейців зростає, зокрема через інфляцію. І, як не парадоксально, війна Дональда Трампа в Ірані дала серйозний поштовх правим партіям по всій Європі. Не знаю, чи був такий ефект навмисним, але він очевидний: інфляція зростає, а ціни на енергоносії зараз просто захмарні.Усе це значно ускладнює завдання європейських лідерів, які виступають за збільшення допомоги Україні. Адже їхні громадяни самі відчувають на собі зростання цін і безробіття.Тож політична ситуація справді дуже складна. Але, думаю, ви маєте рацію: Туск і Мерц разом із лідерами Швеції, Норвегії, Данії, Фінляндії та країн Балтії можуть об’єднатися і стати ядром коаліції, яка візьме на себе провідну роль у підтримці України.І основне, напевно, найважливіше, які країни будуть готові брати участь у військовій кампанії для того, щоб зупинити російську військову агресію, наприклад, проти Естонії чи, наприклад, проти Польщі. Тобто які країни будуть працювати на належному рівні в рамках п'ятої статті Євроатлантичного договору?Але водночас ще є інший великий широкий загадковий абсолютно кейс. Це так звані перемовини з Кремлем, ми пам'ятаємо, що їздив туди Реткліфф, їздив туди Джаред Кушнер і Віткофф і так далі. Функціонує так званий план Дональда Трампа. Я не знаю якого плану може бути цей план, але, якщо говорити, наприклад, про ситуацію з його реалізацією, у вас немає відчуття, що хтось в оточенні Дональда Трампа знає, що Кремль хоче просто зробити Київ нефункціонабельним? Це буде величезна драма і величезна трагедія для всіх українців, а після того Дональд Трамп може вилетіти як такий собі голуб миру з тим планом.Щодо готовності керуватися принципом «напад на одного — це напад на всіх», а саме на цьому ґрунтується 5 стаття, то, думаю, в Європі тут є доволі широкий консенсус.Головне питання зараз — Сполучені Штати. Адже саме США відіграють ключову роль у захисті європейських країн НАТО та стримуванні агресії. А от якою буде позиція Вашингтона сьогодні — велике питання. Ми не знаємо, чи стане адміністрація Трампа на захист союзника по НАТО в разі звичайного військового нападу або ж нападу нетрадиційного характеру. І вже сам факт, що сьогодні це питання взагалі виникає, означає, що система стримування суттєво ослабла.Зрештою, ніхто не знає, як у такій ситуації поведуться Сполучені Штати. Безумовно, у Вашингтоні знайдуться ті, хто закликатиме підтримати союзників. Але чи дослухається до них Трамп — залишається відкритим питанням.Якщо ж говорити про підтримку України цієї зими і про дипломатичні плани адміністрації Трампа, то, на мою думку, він і далі вперто прагне перезавантажити відносини з Росією. У цьому він напрочуд послідовний — від самого приходу до влади у 2017 році, протягом усього першого терміну і тепер, під час другого. Трамп давно прагне перезавантаження відносин із Путіним і просто шукає слушної нагоди. Поки між Україною та Росією триває війна, зробити це він не може. Втім він чекатиме відповідного моменту і тиснутиме на Україну, вимагаючи поступок, бо хоче відновити відносини з Москвою.Ми вже маємо певне уявлення і про те, які економічні пропозиції висунули росіяни, але жодна з них не може бути реалізована, доки не завершиться війна.Тому Трамп і далі намагатиметься покласти край війні. Проблема лише в тому, що, на мою думку, він робить це неправильними методами: тисне на Україну, тоді як тиснути потрібно на Росію.У будь-якому разі є відчуття, що путінські розмови чи путінські сигнали про готовність вести ті чи інші перемовини є лише так званою димовою завісою. А насправді Путін чітко готується до ведення військової кампанії у 27-му році. І дану інформацію мені підтвердила людина, яку я надзвичайно шаную - це колишній командувач військ НАТО на Європейському континенті, генерал армії Веслі Кларк. Він сказав, так, що путінська задача станом на поточний період - це нейтралізація Києва, а після того Путін буде готовий посилювати свою військову активність, зокрема і на південному напрямку. Зокрема, йдеться про напрямок Одеса і Молдова.Ми, звісно, оптимісти, ми віримо в те, що спільними силами вдасться зупинити російську агресію, але от росіяни радше всього цього вже розпланували собі так кінець цього року і першу половину року наступного. І Путін тих військових задач, не би, не знімав зі свого командування.Я думаю, генерал Кларк має рацію. Я дуже його поважаю і вважаю, що він правильно оцінює ситуацію. Путін справді хотів би продовжити агресію вздовж узбережжя Чорного моря. І я не сумніваюся, що він націлився і на Бессарабію та Молдову. Він хотів би пробити сухопутний коридор до Придністров’я.Зараз російська армія настільки загрузла в Україні, що про якісь нові наступальні операції такого масштабу годі й говорити. Але якби Путіну випала така нагода, я не сумніваюся — він спробував би нею скористатися. Звичайно, це створило б безпосередню загрозу і для Румунії. І навряд чи Бухарест просто спостерігав би зі сторони, якби Росія напала на Молдову.Втім, я не думаю, що до цього дійде. На мою думку, російська армія зрештою загрузне в Україні остаточно. Значного просування не буде. Як я вже казав, зима буде надзвичайно важкою, але своїх цілей Путін не досягне.І найбільше засмучує те, що європейці досі не усвідомлюють ширшого стратегічного значення цієї війни. Хоча ситуацію ще можна змінити. Для цього достатньо було б зробити цілком конкретний крок — передати Україні заморожені російські активи. Адже ці кошти дали б змогу створити величезні додаткові виробничі потужності. А це могло б істотно прискорити завершення війни — вона могла б закінчитися набагато раніше, ніж за нинішнього розвитку подій.Тож сподіватимемося, що Європа нарешті прокинеться й усвідомить, наскільки високі тут стратегічні ставки. Ця затяжна війна на виснаження завдає величезної шкоди Україні. З іншого боку вона так само не вигідна і Європі.Тому для самої Європи було б набагато краще допомогти якнайшвидше завершити цю війну. Питання лише в тому, чи зможе вона знайти для цього політичну волю і виробити стратегічне бачення майбутнього.Війна - це як вогонь в степу. Військові завжди розповідають своєму командуванню, що все під контролем. Політичне командування намагається про щось, з кимось домовлятися, але війна лише розгортається. Ну і відповідно, я не знаю, що відбувається в голові у китайського лідера Сі Цзіньпіна, але відбулася важлива зустріч. Вони говорили з американським президентом Дональдом Трампом і розуміємо, що можна по-різному інтерпретувати, хто, як подивився на американську авіацію чи Сі Цзіньпін всерйоз сприймає Трампа, але основне - це наміри Сі Цзіньпіна підтримувати свій інструмент Російську Федерацію. За допомогою якого він хотів би розподілити сфери впливу у світі, зокрема і коштом Європи, зокрема і коштом України. От якщо зараз підбивати підсумки оцього великого американо-китайського треку, це радше все йде до тих чи інших мирних урегулювань, чи все-таки сторони між собою не домовились? Як ви відчуваєте, як це може вплинути на російську агресію проти України? Тому що російські реактивні шахеди, вони використовують китайські двигуни. Так, зустріч Трампа і Сі тут, у Вашингтоні, не принесла жодного прориву. І ви абсолютно праві: Китай фактично став партнером Росії у цій війні, забезпечуючи її всім необхідним для роботи військово-промислового комплексу. Це верстати, нітроцелюлоза, передові мікрочипи — усе, що потрібно Росії для виробництва зброї, якою вона воює проти України.Для Сі логіка тут дуже проста. І він, і Путін вважають Сполучені Штати своїм головним противником. Їх об’єднує прагнення послабити вплив США у світі. Звичайно, вони не до кінця довіряють один одному, і з часом у цих відносинах цілком може статися розкол. Але наразі їхнє партнерство залишається доволі міцним. При цьому Китай відіграє дуже деструктивну роль на світовій арені, хоча й намагається подавати себе як миротворця, який нібито діє за міжнародними правилами. Насправді це дуже далеко від дійсності.Що ж до Сполучених Штатів, то зараз вони намагаються насамперед врегулювати торговельні відносини з Китаєм. Особисто я вважаю це кращою стратегією, ніж пряма конфронтація з Пекіном на всіх напрямках одночасно.Звісно, з Китаєм потрібно жорстко конкурувати і надалі стримувати його — особливо в Тайванській протоці. Але водночас, на мою думку, потрібна певна керована конкуренція. Саме таку стратегію варто вибудовувати на майбутнє.Проблема зараз у тому, що президент Трамп, на жаль, невдало застосував мита як інструмент тиску на Китай. Це призвело до небажаних наслідків, які тепер вийшли з-під його контролю.А чому Дональд Трамп не любить Європейський Союз і які це може мати подальші наслідки для Європи? Ми приблизно розуміємо, чому Путін ненавидить Європу, але чому Дональд Трамп намагається максимально дистанціюватися від всіх наших проблем? Це вже складається в певну систему. І найгірше, коли це відбувається напередодні можливої величезної кривавої драми. Я не знаю, чи зможуть якось втихомирити плани Дональда Трампа американські вибори, які відбудуться в листопаді. Але хочеться вірити, що, можливо, оновлення американського парламенту можуть трішечки остудити Дональда Трампа, хоча це не точно. Я хотів би розпитати вас от про цей от напрямок і цей дивний дуже кейс. Дуже слушне запитання. Я не психіатр, тому мені складно аналізувати Дональда Трампа з психологічного погляду. Але в одному він напрочуд послідовний — у своєму ставленні до американських союзників. Ідеться не лише про Європу, а й про Південну Корею та Японію.Трамп, вочевидь, переконаний, що ці країни роками жили коштом Америки та користувалися її підтримкою. При цьому те, що нас об’єднують спільні цінності — свобода, демократія, права людини, — для нього, здається, не має особливого значення. Він передусім бачить союзників як тих, хто роками користувався Сполученими Штатами.Водночас його явно приваблюють сильні авторитарні лідери — і в Латинській Америці, і такі постаті, як Путін, Сі Цзіньпін чи Кім Чен Ин. Він бачить, що ці лідери практично не обмежені державними інституціями, і, судячи з усього, сприймає це як перевагу. Чому саме — сказати не можу. Тут уже йдеться про його психологію і про те, як він сприймає світ. І все ж, на мою думку, більшість американців такого погляду не поділяють. І оскільки популярність Трампа падає, думаю, Конгрес почне дедалі активніше йому протистояти. Я очікую, що Палата представників перейде під контроль демократів, можливо, і Сенат також. Тож в останні два роки його президентства Конгрес намагатиметься стати для нього серйозною противагою.Разом з тим, тут я хотів би застерегти від надмірних очікувань. Багато хто думає, що Конгрес зможе змінити зовнішню політику США. Насправді його можливості тут обмежені, адже зовнішньополітичний курс країни значною мірою визначає саме президент. Тому я навіть думаю, що в останні два роки Трамп почуватиметься ще вільніше у своїх діях. Так, Конгрес проводитиме слухання, лунатиме критика. Але зрештою Трамп робитиме те, що вважатиме за потрібне, адже зараз для нього дедалі важливішим стає питання власної політичної спадщини.І саме тому наступні два роки, на мою думку, можуть бути дуже небезпечними. Трамп може піти на кроки, яких сьогодні багато хто навіть не передбачає. І, на жаль, деякі з них можуть мати дуже серйозні наслідки для глобальної безпеки.Я дуже добре пам'ятаю нашу з вами розмову, коли Дональд Трамп і його люди озвучили оновлену доктрину національної безпеки Сполучених Штатів. Де було дуже чітко написано, які рухи у Європі будуть підтримувати, що стара форма європейської демократії не подобається, що Сполучені Штати будуть зосереджені на своїй півкулі і це дуже чіткий сигнал. І я був шокований, і ви, на превеликий жаль, лише підтвердили моє величезне розчарування. Але от в теперіш