У День Незалежності України Київ з візитом відвідав президент Естонії Алар Каріс. Попри загрозу російських ракетних ударів, естонський лідер прибув до української столиці, аби засвідчити свою підтримку. В інтерв’ю Алар Каріс розповів про реальні строки вступу України до ЄС та перспективи в НАТО, пояснив, чому Естонія першою ухвалила закон про конфіскацію російських активів, як дві країни розвивають спільні військові технології та чи готова Балтія до можливої агресії з боку РФ. Перш за все, хочу від імені всіх українців щиро подякувати вам за всю допомогу та підтримку, яку ми отримуємо від вашої країни — фінансову, військову, гуманітарну. Також хочу подякувати від імені всіх українських біженців, які зараз живуть в Естонії. До речі, моя донька зараз вивчає медицину в Тартуському університеті, і це стало можливим завдяки тому, що ваш уряд її прийняв. Тож дуже дякую вам за цей візит. Для нас надзвичайно важливо, що президент європейської країни приїжджає до Києва попри постійні ракетні атаки Росії. Ми справді це цінуємо. Але чому для вас важливо бути тут саме зараз?Я вже неодноразово приїжджав до Києва. Мій перший візит відбувся за два дні до початку повномасштабної війни, 22 лютого. Тоді я зустрічався з президентом Зеленським. Тоді ніхто не очікував, що розпочнеться війна такого масштабу і що Росія нападе на Київ. Тож я знову тут, тому що ми маємо зупинити цю агресію. До того ж ми також сусіди Росії. Історично ми добре знаємо, на що здатен наш сусід і що він уже робив щодо наших країн. Ми не хочемо, щоб це повторилося. І йдеться не лише про Естонію — ми хочемо зупинити агресію проти України загалом.Так, у нас спільна трагічна історія. Я розумію ваші наміри й щиро дякую за допомогу.Ні, вам не варто дякувати мені. Насамперед подяки заслуговують ваші люди, які зараз воюють на передовій. Це найменше, що ми можемо зробити. Ми маленька країна, у нас не так багато ресурсів. Але ми можемо подавати приклад і закликати інші держави робити те саме. Саме так ми допомагаємо Україні.Ви сказали, що Естонія — маленька країна, але люди у вас мають велике серце. Перейдімо до наступної теми — Європейський Союз і НАТО. Я б розділила її на дві частини. Почнімо з ЄС. Ми розуміємо, чому Україна хоче якнайшвидше стати членом Союзу, і робимо все, що від нас залежить. Ми свідомі того, що основну роботу потрібно виконати тут, у Києві, і докладаємо максимум зусиль, щоб виконати вимоги Брюсселя. Але є й інша частина роботи — та, яку мають виконати в європейських столицях. Є лідери, які не хочуть, щоб Україна стала членом ЄС зараз чи в близькому майбутньому, а дехто взагалі не хоче бачити нас у Союзі. Як ви спілкуєтеся з такими лідерами? Як переконуєте їх, що Україна має бути в ЄС?Ми почали переговори про вступ до ЄС ще у 1994 році. Це був тривалий процес, фактично нам знадобилося десять років, щоб досягти мети. Сьогодні є чимало країн, які все ще чекають на вступ. Усе ґрунтується на виконанні критеріїв — потрібно зробити багато домашньої роботи, що ви зараз і робите. Але, звичайно, інші країни теж мають працювати з членами ЄС і переконувати їх, що Україна — це Європа і що ми маємо працювати разом. У різних держав завжди були різні погляди, проте позиції можуть змінюватися. Надія є завжди. Саме над цим ми маємо працювати в Брюсселі. Адже Україна не єдина: є ще Молдова, Чорногорія, Албанія та багато інших. Свого часу ми теж хотіли вступити до ЄС самостійно і вважали, що випереджаємо інших, але зрештою до Союзу одночасно приєдналися десять країн. Тож ми маємо робити свою роботу — і ми її робимо.А чому, на вашу думку, існують такі різні позиції щодо вступу України?Гадаю, у кожної країни є свої побоювання. Естонія — маленька країна. Україна ж — велика. Тож, можливо, деякі держави побоюються, що після вступу такої великої країни вони щось втратять: гроші, можливо, частину соціальних гарантій тощо. Страхи людей можна зрозуміти. Але я думаю, що Україна може дати Європейському Союзу більше, ніж отримати від нього.Чи можна переконати ті країни, які досі вагаються?Безумовно. Деякі вже змінили свою позицію. Потрібно просто продовжувати над цим працювати.Ми обов’язково будемо в ЄС і хочемо приєднатися якомога швидше.Можу сказати, що Естонія безумовно підтримуватиме вас на кожному етапі. І не лише ми — більшість країн Євросоюзу підтримують вступ України.Які, на вашу думку, реальні строки вступу України до ЄС? Багато хто вважає 2030 рік реалістичним терміном.Це дуже складне питання. Звичайно, кожна країна хотіла б стати членом ЄС уже наступного року. Але, як я вже казав, нам знадобилося десять років, а дехто чекає вже 25. Я не кажу, що Україна має чекати стільки ж, але точно не варто очікувати, що це станеться наступного року. Це складний процес. Я не хотів би називати конкретних термінів. Для мене головне — бачити реальні дії та результати.Поговоримо про НАТО. Українська армія наразі, мабуть, найбоєздатніша в Європі. Ми переможемо завдяки нашим військовим та підтримці партнерів. Членство в НАТО допоможе нам залишатися вільними після війни. Але тут ситуація складніша: багато впливових лідерів не виступають відкрито проти, але кажуть, що «зараз не час». Як нам їх переконати, зважаючи на те, що членство України було б вигідним для самої Європи?Особисто я вважаю, що з НАТО насправді простіше, адже це передусім політичне рішення. Нам свого часу теж довелося довго чекати. Ми розпочали процес, коли в Естонії ще перебували радянські війська, і чимало країн тоді не підтримували ідею вступу країн Балтії. Але в певний момент відкрилося вікно можливостей, і ми змогли приєднатися. Важливо бути готовими скористатися історичним шансом, коли він з’явиться. А поки що потрібно робити свою роботу. І, як ви зазначили, країнам НАТО є чого повчитися в України. Ваші військові вже навчають наших людей в Естонії, адже у вас є реальний досвід.В одному з інтерв’ю ви сказали, що навесні 2022 року, коли Росія відвела війська від Києва, Європа припустилася стратегічної помилки. Що саме ви мали на увазі?Я б не називав це помилкою. Радше, тоді була можливість змусити Росію сісти за стіл переговорів, адже Україна перебувала у сильній позиції. Це, до речі, думка президента Зеленського. Він казав мені, що подібне вікно можливостей може відкритися і цього літа, у 2026 році. Адже наближається зима, Україні потрібно більше ракет та засобів ППО, і водночас потрібно відтісняти росіян. Якщо цього не зробити, ситуація буде складною для всіх нас. Проблема була в тому, що Європа, як і США, діяла надто повільно. Ми не відреагували достатньо швидко.Це проблема. Але, сподіваюся, у майбутньому такого більше не буде.Будемо сподіватися. Думаю, ми засвоїли цей урок. Зараз усі країни намагаються знайти рішення, зброю та засоби ППО.Естонія була першою країною ЄС, яка ухвалила закон про конфіскацію російських активів для відбудови України. Але наразі ви залишаєтеся єдиною такою країною. Чому так?Не можу сказати напевно. Але ми віримо у верховенство права: не можна просто так взяти і забрати активи. Потрібно внести відповідні поправки до законів. Деякі країни вже це зробили, хоча більшість цих активів перебуває не в Естонії чи Латвії. Однак нам потрібні ресурси для відбудови України, і ми маємо десь їх знаходити.Як ви переконуєте своїх колег — президентів інших країн — наслідувати ваш приклад?Потрібно постійно пояснювати, чому це важливо. І це стосується не лише сусідів Росії, адже фактично вся Європа є її сусідом. Сучасні дрони та гібридна війна роблять усіх нас дуже вразливими.Поговорімо про співпрацю у сфері високих та військових технологій. Естонія відома своїми IT-стартапами, а Україна — інноваціями у військовій сфері. У чому полягає ця співпраця зараз і чого чекати в майбутньому?Ви абсолютно праві. В Україні чудові інженери, а ми сильні у цифровій сфері. Багато в чому ви нас уже наздогнали, іноді ми самі вчимося у вас. Я щойно відвідав виставку ваших військових дронів і технологій. Ідея проста: об’єднати наші стартапи та компанії, щоб вони працювали разом і шукали інноваційні рішення. Це не лише питання бізнесу, а й політики, адже наслідки російської агресії можуть зачепити кожного з нас.Чи складно організувати таку співпрацю?Співпрацювати завжди непросто. Але якщо поодинці перемогти складно, треба об’єднуватися.Варто запрошувати більше українців до Естонії для обміну досвідом.Безумовно.Естонська розвідка зазначає, що зараз немає ознак підготовки нападу на Естонію, але Росія може бути готова до агресії проти країн Балтії до 2027–2030 років. Як Естонія готується до такої можливості?У вашому запитанні звучить багато «можливо», але ми маємо бути готовими до будь-якого розвитку подій. У нас добре підготовлений військовий резерв та союз оборони. Водночас наша слабка сторона — готовність цивільного населення (брак укриттів тощо). У цьому ми могли б повчитися в України. Я майже впевнений, що найближчими роками Росія не вдаватиметься до прямої агресії — вона зараз у слабкій позиції. Але ніхто не знає, що буде через 5-10 років. Сьогодні ми є членом НАТО, і це докорінно змінює ситуацію. Саме тому Україні також потрібні надійні гарантії безпеки та союзники. Естонія — один із них.А як щодо гібридних загроз?Вони існують давно. Ще у 2007 році кібербезпека стала для нас викликом. Зараз в Естонії працює Центр кібероборони НАТО, до роботи якого залучена й Україна. Але є й інші загрози: тіньовий флот, фейкові новини. Війна змінюється, і ми маємо передбачати, що буде далі.Уряд Естонії оновив політику безпеки, готуючись до повної блокади на суші, в повітрі та на морі.Ні, докорінних змін ми не робили. Ми маємо резерв, маємо добровольців. Єдине, над чим треба активно працювати — це безпека цивільних. Хорошим прикладом для нас є Фінляндія. Також ми зараз обговорюємо можливість запровадження обов’язкової однорічної військової служби для жінок.Як ви ставитеся до наміру президента США Дональда Трампа провести переговори з Росією без участі України та ЄС?Я не можу уявити переговорів без України та Європи. Коли настане час для дипломатії, Європа має бути за столом. Але передусім потрібно посилити військовий тиск на Росію, інакше переговори просто не відбудуться.Ми обоє свого часу жили в Радянському Союзі і трохи розуміємо, як думають росіяни. Як ви вважаєте, чи готовий Путін коли-небудь припинити цю агресію?Ми маємо його до цього змусити. Якщо Путіна не стане, це не означає, що його наступником одразу буде демократ. Але ми маємо працювати з нинішньою ситуацією.Це лише Путін, чи це «колективний Путін» у РФ?Це краще запитати в нього самого або людей із його оточення. Ви сказали, що ми знаємо росіян, але я не впевнена, що це дійсно так. Найкраще подивитися на історію: Росія завжди прагнула захопити території сусідів. Нічого нового в цьому немає. Ми маємо зробити все можливе, щоб цього не допустити.Росія постійно використовує культуру й мову як зброю. Моя донька була в Нарві й сказала, що майже не чула там естонської мови — адже через міст російський Івангород. Як Естонія вирішує питання російської мови та інтеграції?Російська мова буквально по сусідству. Хоча до Другої світової війни в Нарві 90% населення були естонцями — нинішня ситуація є наслідком радянської окупації. У нас немає суто "російської партії", але є люди, які намагаються спекулювати на цьому питанні, особливо серед літніх людей, що дивляться російське ТБ. Ми зосередилися на інтеграції молоді. Естонська — наша державна мова, наша ідентичність. Ми змінюємо систему: тепер замість окремих естонських і російських шкіл будуть лише школи з естонською мовою навчання. Ми почали з першого та четвертого класів. Діти легко опановують мову. Головна проблема зараз — це нестача вчителів загалом, а не лише в цих школах.Чому виникла проблема з нестачею вчителів?Передусім через демографію. Крім того, працювати вчителем непросто, тому навіть випускники педагогічних університетів часто обирають іншу роботу.Пане президенте, дуже дякую вам за цю розмову. Наостанок я хотів би попросити вас сказати щось позитивне. Зверніться до українців у цей особливий день. Для українців це справді особливий день — 35 років незалежності. Це чималий шлях. Ми захоплюємося вашою здатністю протистояти агресії. Усі розуміють: від результату цієї війни залежить майбутнє всієї Європи та західного світу. Я переконаний, що рано чи пізно ця війна завершиться. Ми й надалі допомагатимемо Україні, щоб наблизити цей день. Ви — дуже мужня нація. Дякую вам за це.