Еспресо - український погляд на світ!
Росія стає жорсткішою, а Захід шукає нову стратегію переговорів із Кремлем, - дипломат Сестанович
Про це в програмі "Студія захід" на Slawa TV та Еспресо розповів Стівен Сестанович, колишній посол США у справах держав колишнього СРСР (1997–2001).Порядок денний зустрічі Сі Цзіньпіна, Дональда Трампа і Володимира Путіна залишається загадкою. Водночас ми розуміємо, що йдеться не лише про глобальні питання, а й про війну Росії проти України. Після поїздок Віткоффа і Кушнера до Москви та переговорів в Абу-Дабі Путін знову повертається до своїх ультиматумів, які тепер намагається розширити. Зокрема, йдеться про демілітаризацію та фактичне передання Росії контролю над державами Центральної Європи. Як ви оцінюєте можливі домовленості між Путіним, Трампом і Сі Цзіньпіном щодо цих питань?Путін прагне створити своєрідну "велику трійку", яка вирішуватиме міжнародні питання. Це часто порівнюють із Ялтинською конференцією наприкінці Другої світової війни. І мені сподобався коментар міністра закордонних справ України з цього приводу. Він сказав, що це не може бути новою Ялтою, адже Путін не перемагав у світовій війні. Він навіть не досяг цілей свого вторгнення, яке розпочав майже п’ять років тому.Втім, між цією мрією про нову Ялту та ситуацією у вашій країні є зв’язок. Адже Путін запропонував укласти угоду про європейську безпеку, яку фактично мають узгодити між собою США та Росія. Саме такої архітектури безпеки вимагає Москва. Можливо, навіть без участі європейських урядів. По суті, Путін прагне повернути час назад щонайменше на 25–30, а то й 40 років. І ця ідея викликала вкрай негативну реакцію.Власне, президент Трамп був змушений заявити, що Україну на цій зустрічі майже не обговорюватимуть. Китайці, очевидно, теж не хочуть надто багато говорити про Україну. Вони воліють підтримувати Путіна таємно, а не відкрито. Але, думаю, певне обговорення все ж було.Путін, найімовірніше, хотів заручитися підтримкою Трампа щодо своїх ідей європейської безпеки. Напевно, він також хотів би, щоб Трамп засудив атаку на Керченський міст. І, мабуть, сподівався, що американський президент підтримає його пропозиції щодо нової гуманітарної деескалації в Костянтинівці.Тож на порядку денному були і менш значущі, і масштабніші питання, пов’язані з Україною. Але нової Ялти не буде, адже, як сказав міністр Сибіга, Путін не перемагав у світовій війні.Путін хотів би виглядати надзвичайно переконливим. У своїй валдайській промові він знову говорив про використання ядерної зброї. Але, думаю, навіть він розуміє, що є лише інструментом великих геополітичних ігор та протистоянь. Порядок денний Путіна — війна. Водночас Україна завдає ударів по російських об’єктах, і одним із символічних епізодів стала атака на Керченський, міст. Як, на вашу думку, Дональд Трамп та інші світові лідери могли сприйняти те, що Росія виявилася нездатною захистити цю незаконну окупаційну споруду?Атака на Керченський міст мала не лише символічне значення, хоча символізм був величезний. Вона продемонструвала, що Україна і далі нарощує спроможності завдавати ударів по цілях у тилу, ускладнюючи Росії ведення бойових дій та утримання позицій у Криму. І загалом це показало, що тиск США на Україну з метою стримати далекобійні удари не зможе повністю обмежити українські операції та вберегти Росію від подальших болючих втрат.Безперечно, для Росії остання ескалація — удари не лише по мосту, а й по нафтопереробних заводах, імовірно, пускових установках балістичних ракет та інших військових об’єктах як поблизу фронту, так і в глибині Росії — стала несподіваною і болючою для Путіна. Чи вважає він це частиною світової війни? Думаю, тут варто бути обережними з висновками, адже Путін добре усвідомлює, наскільки серйозніше може загостритися цей конфлікт.Путін по-своєму і нерозважливий, і обережний. А Сполучені Штати останнім часом, мабуть, надто заохочували його до ризикованих дій і недостатньо спонукали до обережності. Саме так критики у США оцінюють політику адміністрації Трампа. На їхню думку, вона лише додала Путіну впевненості, бо не дала Україні повною мірою показати, наскільки болючою вона здатна зробити для нього цю війну.І саме тому дискусія тут, у США, не менш важлива, ніж те, що Путін, Трамп і Сі Цзіньпін обговорювали в Шеньчжені. У Вашингтоні зараз дискутують про те, чи зможе новий склад Конгресу посилити тиск на адміністрацію, щоб вона активніше підтримувала Україну. І ця дискусія триватиме й після тристоронніх переговорів у Китаї. Адже і республіканці, і демократи загалом критикують адміністрацію за те, що вона не до кінця розуміє суть війни Росії проти України.Теперішня ситуація надзвичайно складна. У Росії з’явилося колосальне вікно можливостей, пов’язане з переоснащенням війська, зокрема реактивними дронами, а в Сполучених Штатах нинішня адміністрація є однією з найсприятливіших для Путіна. Російський президент хоче використати ці обставини.Коли ми чули повідомлення з Абу-Дабі, йшлося про консультації та обговорення потенційної угоди. Але зараз Путін підвищує ставки. Він хоче не просто захопити українські міста на Донбасі, а продовжувати війну, залякувати Європу та нав’язувати їй власне бачення контролю над континентом.Ми в Україні розуміємо гарантії безпеки як присутність військ НАТО на нашій території та захист нашого неба силами Альянсу. Натомість у путінській інтерпретації гарантії означають присутність спецслужб і військ Росії та демілітаризацію Центральної Європи. Чи можна взагалі оформити такі вимоги в будь-яку угоду? Чи бачите ви перспективу переговорів за таких умов?Немає сумнівів, що наступні кілька місяців будуть надзвичайно важкими для України, незалежно від дій США. Мої українські друзі очікують жахливої зими, яка змусить багатьох людей залишити великі міста, а також може серйозно підірвати здатність країни вистояти протягом зими.І найбільше вражає те, що Сполучені Штати, схоже, схиляються до посилення тиску на Україну та обмеження її можливостей. Наприклад, можуть ускладнити використання систем зв’язку Starlink і Starshield або сповільнити постачання засобів ППО. Це викликає різку негативну реакцію як у США, так і в Європі. І значно зменшує готовність європейських країн обговорювати ту архітектуру європейської безпеки, яку хоче нав’язати Путін і яку адміністрація пропонує винести на переговори.Звісно, говорити про європейську безпеку можна. А обговорення гарантій безпеки для України — нагальне питання, яке не можна відкладати. Є чимало можливих форм таких гарантій, які потрібно детально опрацювати й осмислити у Сполучених Штатах.Очевидний варіант — членство в НАТО. Втім, якщо найближчим часом воно не стане реальністю, а я думаю, що так і буде, можливі двосторонні договори між Україною та її західними партнерами, а також інші угоди, які міг би схвалити Конгрес. І йдеться не просто про гарантії на папері, а про реальну матеріальну, військову та фінансову підтримку України. Усе це потрібно детально опрацювати. І це серйозна дискусія.А от переговори, які ведуть Віткофф і Кушнер, не виглядають настільки серйозними. Схоже, вони обговорюють домовленості, яких просто неможливо досягти. Адже можливості НАТО, особливо зараз, коли Росія посилює тиск на країни Центральної та Східної Європи, його військова присутність і відносини з новими членами у Східній Європі не будуть обмежені. І якщо адміністрація заохочує такі вимоги, вона лише відтерміновує серйозні переговори з Росією.На жаль, я вважаю, що позиція Росії стала жорсткішою. Її вимоги зросли, зокрема тому, що Москва бачить готовність США дослухатися до них. І це заводить переговори в глухий кут, де навряд чи вдасться досягти серйозних результатів. При цьому Україну виставляють перешкодою на шляху до прогресу, хоча насправді українське керівництво висловлює цілком розумні позиції щодо мирної угоди.Президент Зеленський, наприклад, заявив, що територіальні питання мають обговорюватися на рівні лідерів. Він не казав, що це неможливо. Він сказав, що Україна за жодних обставин не визнає юридичного контролю Росії над цими територіями.Але в багатьох інших питаннях українська позиція була досить гнучкою. Натомість Росія стала менш поступливою, бо адміністрація Трампа дала Путіну та його оточенню підстави вважати, що ми погано розуміємо ситуацію. Насправді ж це лише президент і його радники недостатньо добре її розуміють. А загалом у Сполучених Штатах, як я вже казав, зберігається дуже потужна підтримка України.Свого часу Рузвельт, Черчилль і Сталін фактично зрадили союзника Польщу, яка воювала проти нацистів і захищала Лондон. Згодом країна опинилася під контролем радянської влади. Ми сподіваємося, що подібного сценарію не станеться з Україною. Водночас Путін регулярно повертається до нібито обіцянок американських та європейських лідерів не розширювати НАТО. Він постійно згадує кордони 1997 року та посилається на документи, які ніхто не бачив. Чи відомо вам про існування таких документів? Чи можна знайти їх в архівах, зокрема тих, що стосуються переговорів кінця 1980-х років про об’єднання Німеччини?Ми торкнулися дуже цікавої історичної теми. Почнімо з Ялти. Сталін зміг встановити контроль над Східною Європою з однієї простої причини. На момент Ялтинської конференції Червона армія вже стояла біля кордонів Німеччини, а невдовзі увійшла й до Берліна. І це давало йому вагомі підстави претендувати на контроль над цими територіями. США та Британія не погоджувалися з таким контролем, але не мали засобів йому протидіяти.Коли протягом двох-трьох років після війни стало зрозуміло, що Радянський Союз має намір встановити комуністичні маріонеткові режими по всій Східній Європі, якою була реакція? Хіба США та Британія сказали: "Ну що ж, ми про це домовилися в Ялті"? Навпаки, вони заявили, що це неприйнятно. І так почалася холодна війна. Так з’явився план Маршалла, а згодом і НАТО, щоб гарантувати безпеку Європи.Ось що відбулося в 1940-х роках. Радянський контроль поширювався лише туди, куди дійшла радянська армія, адже народної підтримки він не мав. І коли справжні наміри Радянського Союзу стали очевидними, західні уряди об’єдналися, щоб протистояти Москві.Коли холодна війна добігала кінця, були певні очікування й дискусії щодо подальших дій НАТО. Але досить авторитетна людина в цьому питанні, Михайло Горбачов, заявляв, що жодних обіцянок не розширювати НАТО не було. Немає жодного документа, який би це підтверджував. Ви не знайдете його в архівах.Зрештою, у 1990-х роках було досягнуто домовленості про розвиток співпраці між НАТО та Росією — Основоположного акта НАТО — Росія 1997 року. Він передбачав певні обмеження, але не на вступ до НАТО. Адже США та їхні союзники заявили, що питання членства — це справа самого Альянсу та країн, які прагнуть до нього приєднатися. До речі, серед них могла бути й Росія.Натомість документ встановлював певні обмеження, які мали діяти, доки не зміниться безпекова ситуація. Зокрема, щодо розміщення військових запасів, постійної дислокації військ, баз тощо.Проблема в тому, що з часом дії Росії проти інших країн Східної Європи, не лише України, поставили під сумнів можливість гарантувати безпеку членів НАТО без додаткового розміщення військ, зокрема на ротаційній основі. Усі ці питання можна знову обговорити. І, мабуть, варто. Сполучені Штати заявляли про готовність до такого діалогу ще до початку війни. Однак, щоб ці переговори мали сенс, Росія повинна продемонструвати повагу до суверенітету, територіальної цілісності та політичної легітимності інших держав і їхніх урядів.Проблема в тому, що дії Росії, дії Путіна свідчать про відсутність такої поваги, і це ускладнює саме той діалог, якого, за словами Путіна, він прагне і до якого готові західні уряди. Вони не готові вести переговори з владою, яка вдається до агресії та придушує суверенітет сусідніх держав. І доки Путін дотримуватиметься такого підходу до відносин із сусідами, навряд чи вдасться досягти чогось кращого за те, до чого ми прийшли понад сімдесят років тому, — я про холодну війну.Ми живемо в жахливі часи, коли бачимо, як американський президент тисне руку російському диктатору та демонструє йому прихильність. Путін може сприймати це як дозвіл продовжувати війну проти України та реалізовувати свою політику щодо Європи. Якщо говорити про континентальну модель безпеки, якою марять у Кремлі, від Владивостока до Лісабона, чи бачите ви додаткові негативні сценарії для України? Чи може Дональд Трамп ще більше скоротити допомогу на вимогу Путіна? Наприклад, обмежити роботу Starlink і Starshield, посилити тиск на європейських партнерів, щоб вони менше допомагали Україні, або заблокувати продаж американської зброї?На жаль, Сполучені Штати досі мають чимало важелів тиску на Україну. Вони можуть ще більше обмежити обмін розвідданими, які допомагають Україні завдавати ударів у тилу ворога. Можуть скоротити підтримку України у Світовому банку та МВФ. Можуть менш охоче співпрацювати з європейськими країнами. Але я не думаю, що все це станеться, адже президент Трамп розуміє, наскільки сильно це ізолює його не лише у внутрішній американській політиці, а й серед західних союзників.Трамп здатний на вкрай безвідповідальні вчинки, але водночас дуже чутливий до громадської думки, політичних маневрів еліт і реакції ЗМІ. І його дії визначаються поєднанням цих двох чинників: прагненням нав’язати свою волю та чутливістю до критики. Він не хоче виглядати ізольованим, ослабленим лідером, який ставить під загрозу безпеку й інтереси США.Саме ці дві сили визначатимуть його політику щодо України та Росії в найближчі місяці і роки. З одного боку, він готовий до вкрай негативних кроків. Уже два роки США обмежують військову допомогу та постачання техніки, необхідної Україні для оборони. Це завдало величезної шкоди, і попереду можливі ще гірші сценарії.З іншого боку, президент не зовсім ігнорує критику на свою адресу. Ми вже не раз це бачили. Наприклад, після зустрічі з Путіним в Анкориджі, де Трамп погодився на низку вкрай безглуздих речей. Якою була реакція? Європейські лідери разом із президентом Зеленським прийшли до Овального кабінету і дуже шанобливо, але переконливо висловили своє невдоволення його діями. І президент відступив.Подібне траплялося й в інших випадках. Якщо Трамп підриватиме безпеку України, якщо змушуватиме її погоджуватися на небажані умови переговорів, критика на його адресу різко посилиться. Її підкріпить більший вплив нової більшості в Конгресі, а також ширша підтримка європейських урядів.Попри всі труднощі, у Європі існує справжній консенсус щодо необхідності об’єднатися на підтримку України. Проблем у європейців вистачає, але їхня позиція щодо України залишається чіткою.І я думаю, що ця єдність Європи та нова політична ситуація у США стримуватимуть президента від кроків, на які він міг би піти.
Shown as published in the source's RSS feed. IndiaAIFounders doesn't link out to third-party sites — this is the complete detail available from the feed itself.