Ян Данілко з позивним "Август" піднімається сходами на чергове тренування – крок за кроком, як і всі останні понад рік. Боєць 12-ї бригади спецпризначення Нацгвардії "Азов" пройшов те, що могло б зламати будь-кого: 86 днів оборони Маріуполя, вихід з "Азовсталі", теракт у колонії в Оленівці, тортури в Таганрозі та ще одну колонію – в Кізелі на Пермщині. Додому він повернувся торік у червні. Але "додому" – це умовно: більше року Ян займається тим, що фактично по шматках повертає собі тіло і звичне життя.Його історія – це не тільки про жах полону. Це про систему, яка мала б чекати кожного звільненого бійця на порозі: медицину, протезування, супровід, гроші на реабілітацію. І про те, наскільки ця система встигає за реальністю, у якій з російської неволі щомісяця повертаються люди зі схожим, а часом і важчим досвідом.Більше про це – у програмі "По живому".Оленівка: перша партіяфото: особистого архіву Яна ДанілкаКоли Ян розповідає про ніч теракту 29 липня 2022 року, він розкладає все на етапи – так, як розкладав, мабуть, сотні разів подумки. Хто вийшов із барака живим – того везли до лікарні. Але не всіх встигли довезти вчасно."По-перше, хто вийшов, того доправляли до лікарні. І по-друге, кому взагалі встигли надати допомогу. Були хлопці, котрі, на жаль, в першій партії зі мною були, вони не встигли отримати допомогу. Нас привезли під паркан лікарні. Коли вигружали з кузова, то вони, на жаль, загинули, бо їм не встигли надати вчасно допомогу", – розповідає Ян.Самому йому пощастило, але умовно."Мене вигрузили, оглянули і тут же на операційний стіл попали. Тому що я був в першій партії, був червоний, дуже важкий", – каже боєць.У полоні Ян втратив ногу, а згодом, уже в Україні, лікарям довелося видалити йому і пошкоджене вибухом око. Тож, у полоні лікування азовця тривало менше місяця. Після цього, без знеболювальних і потрібних крапель, росіяни повернули його назад до в'язниці.Найгірші два місяціНайважчим періодом Ян називає не сам вибух, а перші тижні без медичної допомоги – фантомний біль після ампутації, який не давав спати."Місяць-два місяці часу, така активна фаза фантомних болей, що ти спати не можеш, болю. Два місяці потрібно було потерпіти і потім, ну, турбувало, але хоч засинати міг. Бо до цього кожні 2 години я прокидався", – згадує військовий.Формальні медичні огляди в полоні виглядали як ритуал, у якому небезпечно було казати правду. "Були такі лікарі, що, ну, то він формально приходив, казав – скарги є? Ну, і всі ж розуміли, що всього не треба казати взагалі. Краще сказати, "нікак нєт, гражданін начальник". Тому що потім можна пів дня в упорі лежа простояти", – пояснює Ян логіку виживання, у якій відверта скарга каралася фізичним покаранням.Про подальший маршрут – Таганрог, а потім колонію в Кізелі на Пермщині – Ян раніше розповідав іншим виданням. За цими свідченнями, у Таганрозі новоприбулих зустрічала так звана "прийомка" – процедура побиття з порога, після якої дехто з полонених помирав від внутрішніх ушкоджень. Азовців, за словами бійця, били й катували жорсткіше, ніж інших – і водночас побоювалися, вважаючи, що ті володіють якимись бойовими навичками на кшталт шаолінських ченців, тож охорона не наважувалася підходити до них близько і навіть не залучала їх до примусових робіт, побоюючись, що для конвоювання знадобиться ціла рота спецпризначенців. Рятувала полонених здатність організовувати бодай подобу інтелектуального життя за ґратами: хтось вивчав напам'ять поеми, сам Ян у камері вивчав іноземну мову.Служба супроводу: людина, яка веде за руку системуфото: скрін з програми "По живому"Торік у червні Ян нарешті повернувся в Україну, але не додому в звичному сенсі: попереду було й досі є відновлення. Протез він уже опанував і активно тренується. У цьому йому допомагає служба супроводу, яку створили в "Азові" спеціально для звільнених з полону бійців."У кожного бійця звільненого з полону є своя людина в бригаді, кейс-менеджер, який забезпечує безперервність, правильність, комфортний маршрут усього бійця. І є єдиною точкою входу в бригаду для того, щоб у бійців не треба було комунікувати з безкінечною кількістю різних людей", – пояснює керівниця служби супроводу 12-ї бригади "Азов" Дарина Смольнікова.Ідея кейс-менеджера проста, але для військової бюрократії – рідкісна. Суть така, що одна людина веде бійця через усі етапи, замість того щоб перекидати його між десятками кабінетів і установ. Після поранення чи звільнення з полону азовці на три тижні потрапляють у центри інтеграції бригади, а далі їм організовують лікування вже в державних і приватних клініках – залежно від того, що саме треба вилікувати.Річ у тім, що після років полону лікувати часто треба не одну травму, а весь організм."Насправді всі хлопці сильно виснажені, у них сильно втрачена вага, вони неадекватно харчувалися минулі більше, ніж три роки. Ми, звісно, стикаємося з проблемами туберкульозу. На щастя, більшість форм туберкульозу закриті, коли хлопці приїжджають, але є певні колонії, звідки хлопці у більшості повертаються з туберкульозом", – розповідає Дарина Смольнікова.За її словами, лікування туберкульозу завжди стає першочерговим завданням перед початком власне реабілітації – і це суттєво відсуває момент, коли колишній полонений зможе почати комфортно повертатися до цивільного життя або до строю.Скільки держава дає циклів на відновленняфото: скрін з програми "По живому"Термін реабілітації в кожного військового індивідуальний – залежить від кількості ампутацій, загального стану здоров'я і часу, проведеного в полоні. Але держава гарантує усім захисникам безкоштовне протезування й реабілітацію по кілька разів на рік – саме "по кілька", а не одноразово, бо тіло після важких поранень і полону відновлюється циклами."Кількість циклів на рік залежить від стану пацієнта, тому що якщо це пацієнт з ампутацією, то таких циклів може бути до восьми впродовж року. Якщо ми говоримо, що це пацієнт з ще складнішим станом, які пов'язані з декількома ампутаціями, то тут циклів може бути більше 20 впродовж року. Якщо ми говоримо про звільнених з полону людей, ... то тут може бути до трьох циклів впродовж року", – пояснює голова Національної служби здоров'я України Наталя Гусак.Три цикли на рік для колишнього полоненого – це не через те, що його стан легший. Навпаки: часто саме звільненим з полону спершу потрібно пройти через інші етапи лікування – від того ж туберкульозу до психологічної роботи з наслідками ізоляції й насильства, – і лише потім переходити власне до циклів фізичної реабілітації та протезування.Що робити, якщо система підвелаЧерез повномасштабне вторгнення Росії кількість поранених, які потребують такого супроводу, зросла в рази – і бригадні служби на кшталт "Азов.Супроводу" покривають лише частину потреби, орієнтовану на своїх бійців. Решта покладається на державну систему, а вона не завжди спрацьовує бездоганно: трапляються випадки, коли медичні заклади відмовляють у наданні медичної чи психологічної допомоги або виконують свою роботу недобросовісно.У таких випадках варто звертатися до Національної служби здоров'я України або телефонувати на гарячу лінію за номером 1677.Тож, історія "Августа" – це наочна історія з чим стикаються азовці, які пройшли російський полон. Саме через такі одиничні історії стає видно, наскільки складно влаштована система повернення людини з полону до життя: тіло, яке треба зібрати заново, документи й статус, туберкульоз, який лікують раніше за протез, кейс-менеджер, який має бути єдиною точкою входу, і держава, яка рахує цикли реабілітації.Читайте також: Психологиня назвала фрази, які не варто казати родинам загиблих і зниклих безвісти